ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ З ПИТАНЬ ПРОФІЛАКТИКИ ТА РЕАГУВАННЯ НА СИТУАЦІЇ НАСИЛЛЯ 

Відповідно до Закону України „ Про охорону дитинства” та Конвенції ООН про права дитини, кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів. 

Проблема соціально - правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні. Держава здійснює захист дитини від усіх форм насильства, образ, недбалого й жорстокого поводження з нею, залучення до найгірших форм дитячої праці, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в першу чергу, на законодавчому рівні. 

I СЛОВНИК 

Дитина - правовий статус особи до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. 

Законні представники дитини - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, інші особи, які виконують функції опікунів і піклувальників. 

Жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї або поза нею.

Фізичне насильство над дитиною – дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім'ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров'я, посягання на його честь і гідність. 

Сексуальне насильство або розбещення – протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру. 

Психологічне насильство – вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, з використанням словесних образ, погроз, переслідування, залякування, критика, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо. 

Економічне насильство - навмисне позбавлення одним членом родини іншого 2 житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я. 

II ОЗНАКИ (ІНДИКАТОРИ) НАСИЛЬСТВА 

Ознаками психологічного насильства можуть бути: 

• замкнутість, тривожність, страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка; неврівноважена поведінка; 

• агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства; 

• уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати); 

• синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність); 

• уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми; 

• занижена самооцінка, наявність почуття провини;

• швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги; 

• демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому; 

• схильність до «мандрів», бродяжництва; депресивні розлади;спроби самогубства; 

• вживання алкоголю, наркотичних речовин; 

• наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб; • насильство стосовно тварин чи інших живих істот; 

• приналежність батьків, осіб, які їх замінюють, до деструктивних релігійних сект. 

Ознаками фізичного насильства можуть бути: 

• повідомлення дитини, що батьки, інші члени сім’ї застосовують до неї, або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома; 

• прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись; носити одяг, що не відповідає сезону); 

• зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини; 

• синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо); 

• рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів; 

• травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо); 

• забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини); 

• скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем; 

• рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно); сліди від укусів; 

• незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом). 

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути: 

• постійне голодування через нестачу їжі; 

• вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника); 

• часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою; пропуски занять у школі; 

• втомлений і хворобливий вигляд; загальна занедбаність; 

• нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби; 

• залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння); 

• залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі із сторонніми особами; 

• відсутність іграшок, книжок, розваг тощо; 

• антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни; 

• нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні; у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни; 

• залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства); 

• дитина жебракує, втікає з дому; 

• відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному розвитку): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності. 

Ознаками сексуального насильства можуть бути: 

• знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку; 

• захворювання, що передаються статевим шляхом; 

• синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем; 

• уникнення контактів з ровесниками; дитяча або підліткова проституція; 

• вагітність; вчинення сексуальних злочинів; сексуальні домагання до дітей, 4 підлітків, дорослих; 

• нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка; 

• створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок; 

• відсутність догляду за собою; боязнь чоловіків, конкретних людей; синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси. 

Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини. 

Зокрема до таких ризиків, можна крім іншого віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють: 

• не цікавляться навчальною діяльністю дитини, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі у позаурочних та позашкільних заходах); 

• під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім'єю, про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів; 

• систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей; 

• ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків; 

• не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини); 

• мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини; 

• не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я; 

• жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами; 

• допускають перебування в помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин; не забезпечують дитину кишеньковими коштами; 

• перекладають відповідальність за догляд за молодшими дітьми на інших. 

Діти мають:  

• знижену здатність контролювати свою поведінку; демонстративну хоробрість; 

• агресію стосовно інших дітей або дорослих; ознаки бродяжницва; 

• бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп’ютерний клуб. 

III ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ 

Законом України “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін. 

Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/863/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.09.2014 за № 1105/25882) заклади освіти : 

✓ здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини; 

✓ терміново(протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи загрози його вчинення; 

✓ у межах компетенції вживають заходів щодо виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення в закладах освіти; 

✓ організовують роботу психологічної служби системи освіти з дітьми, які постраждали від жорстокого поводження; 

✓ проводять роз’яснювальну роботу з батьками та іншими учасниками навчально–виховного процесу із запобігання, протидії негативним наслідкам жорстокого поводження з дітьми. 

IV ПСИХОЛОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ «ЯК РЕАГУВАТИ, ЯКЩО ДИТИНА РОЗПОВІДАЄ ВАМ ПРО НАСИЛЬСТВО» 

1. Поставтеся до дитини серйозно, покажіть, що ви їй повністю вірите та не звинувачуєте в тому, що сталося. 

2. Спробуйте зберігати спокій, задавайте питання у м’якій формі: - «Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? Розкажи, будь-ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить?» 

3. Заспокойте та підтримайте дитину словами: 

- «Добре, що ти мені сказала. Ти правильно зробила»;  

- «Ти в цьому не винна»; 

- «Така ситуація трапляється і з іншими дітьми»; 

- «Мені треба сказати декому (соціальному працівникові, міліціонеру, адміністрації, працівникам психологічної служби) про те, що це трапилося. Вони захочуть задати тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти почувала себе у безпеці» (Пам'ятайте, Ви можете показати дитині, що Ви розумієте її почуття з цього приводу, але і спрямувати щось із цим робити.) - Скажіть дитині: «Бувають такі секрети, які не можна зберігати. Наприклад, якщо тобі зробили погано». 

4. Не думайте, що дитина обов'язково ненавидить свого кривдника або гнівається на нього – наприклад, батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, вона продовжує їх любити та боїться зашкодити їм своїми словами чи діями; тому ні в якому разі не оцінюйте особистість кривдника перед дитиною, оцінити можна тільки дію (наприклад, «так, з тобою вчинили погано»). 

5. Терпляче відповідайте на питання та розвіюйте тривоги дитини. 

6. Стежте за тим, аби не давати обіцянок, які ви не зможете виконати (наприклад: «Твоя мама не засмутиться» або «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»). У жодному разі педагог при бесіді з дитиною не повинен: 

- бути нетерплячим та перебивати її; 

- робити поспішні висновки; 

- намагатися завершити думки дитини, її висловлення; 

- втрачати зоровий контакт із дитиною, жестами та рухами тіла демонструвати неуважність; 

- відповідати недоладно; 

- змінювати предмет розмови; 

- залякувати дитину (в тому числі тим, що її родичів буде суворо покарано); 

- критикувати дитину або глузувати з неї. 

Якщо дитина говорить про це в класі: 

- покажіть, що ви прийняли це до відома, наприклад: «Це дуже серйозно. Давай ми з тобою поговоримо про це пізніше» (і змініть тему); 

- організуйте якнайшвидше розмову з дитиною наодинці (наприклад, на найближчій перерві, під час перерви на обід). 

Впорядкувала: практичний психолог ТКГ Квілінська М.А.